Тиша в шафі й одна річ, яка завжди доречна

  Іноді відкриваєш шафу й ловиш себе на дивному відчутті: одягу багато, а вдягнути ніби нічого. Речі наче нормальні, зручні, але без настрою. Без історії. Без тієї внутрішньої «так», яка виникає ще до дзеркала. У мене так було довго. Поки я не зрозуміла, що найбільше ношу не трендові речі, а ті, в яких мені спокійно. Одяг, який не вимагає ролі. Просто дозволяє бути собою. Колись вишиванка для мене існувала окремо від буднів. Вона асоціювалася зі святами, офіційними датами, родинними подіями. Я берегла її, одягала рідко, майже урочисто. А потім з’явився зовсім інший досвід — вишиваний одяг, який не хочеться знімати. Лаконічний. Зручний. Такий, що легко поєднується з джинсами, пальтом, простими черевиками. Я почала помічати дрібниці. Як тканина поводиться впродовж дня. Чи не сковує рухи. Чи не «втомлює» орнамент. І в якийсь момент зрозуміла: мені важливо знати, що річ зроблена не поспіхом. Що в ній є повага — і до традиції, і до людини, яка її носить. Під час цих пошуків я на...